уголовноле право

План

Вступ…………………………………………………………………………………..3

1. Об’єкт і об’єктивна сторона грабежу

1.1 Об’єкт грабежу…………………………………………………………………………………..5

1.2 Об’єктивна сторона грабежу……………………………………………………………………9

2. Суб’єкт і суб’єктивна сторона грабежу………………………………………….13

3. Ознаки кваліфікованого і особливо кваліфікованого складу злочину грабежу…………………………………………………………………….………..16

4. Відмежування грабежу від суміжних складів злочину………………………………………………………………………………22

Висновки……………………………….……………………………………………26

Список літератури…………………………..………………………..…………….29

Вступ

Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найбільших цінних соціальних благ — право власності Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. [2,41]

Родовим об’єктом злочинів, передбачених розділом VI Особливої частини КК, є врегульовані законом суспільні відносини власності, передусім відносини з приводу володіння, користування І розпорядження майном.

Додатковими обов’язковими об’єктами злочинів, які вчиняються з використанням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж, розбій, вимагання, погроза знищення майна) виступають здоров’я, життя, психічна або фізична недоторканість людини. При знищенні чи пошкодженні майна додатковими факультативними об’єктами можуть виступати громадський порядок екологічна безпека.

Предметом злочинів проти власності може бути як рухоме, так і нерухоме майно: житлові будинки, квартири, засоби виробництва, транспортні засоби, грошові кошти, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба та насадження на земельній ділянці, вироблена продукція, акції, деякі інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

З об’єктивної сторони більшість з них сконструйовані законодавцем як злочини з матеріальним складом — їх обов’язковою ознакою є спричинення внаслідок протиправного діяння суспільно небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди відносинам власності. Тому закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди.

З суб’єктивної сторони більшість злочинів проти власності характеризуються прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, на яку вона не має права, передбачає спричинення матеріальної шкоди і бажає цього, одночасно бажаючи та власного незаконного збагачення.

До одного з видів злочинів проти власності відноситься і грабіж.

Відповідно до Кримінального кодексу України, грабіж — відкрите викрадення чужого майна. [1,185]

Об’єктом дослідження є наукові статті, праці відомих юристів, законодавча база, яка стосується вини як обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони складу злочину.

Актуальність теми курсової роботи полягає у тому, що в наш час дуже часто вчиняється такий злочин як грабіж. І тому дуже важливо чітко знати ознаки цього злочину і відмежовувати його від інших суміжних злочинів.

Методологію курсової роботи складають наступні методи: описовий, порівняльний, соціологічний та експертних оцінок.

У ході написання роботи були опрацьовані праці таких авторів як Мельник М.І. , Бажанов М.І., Коржанський М.Й., Матишевський П.С., Сташис В.В. та ін.., а також Кримінальний кодекс України, науково-практичні коментарі до Кримінального кодексу України, кримінальні кодекси зарубіжних країн, судова практика.

Отже, курсова має на меті всебічно розглянути склад злочину грабежу, його основні ознаки, розглянути основний, кваліфікований і особливо кваліфікований склад цього злочину.

1. Об’єкт і об’єктивна сторона грабежу

Об’єкт грабежу

Грабіж є злочином, який може зазіхати на два різнорідних об’єкта. З одного боку, безпосереднім об’єктом грабежу є чужа власність. Другий об’єкт грабежу присутня, якщо грабіж здійснюється з насильством над особистістю. При скоєнні грабежу з насильством , об’єктом злочину є не тільки власність, а й особа. [4,124]

Насильство при грабежі, є засобом заволодіння чужим майном.

Саме в силу самого насильницького способу заволодіння чужим майном, грабіж з насильством становить підвищену суспільну небезпеку в порівнянні з грабежем без насильства, що і враховується законодавцем, який розглядає грабіж, поєднаний з насильством, як розкрадання, вчинене за обтяжуючих обставин.

Однак, головним, основним при скоєнні грабежу з насильством є не саме насильство, а прагнення винного з допомогою насильства заволодіти чужим майном. Тому законодавець, виходячи з їх остаточної мети цього злочину — заволодіння чужим майном, визначив відповідальність за грабіж у главі кримінального кодексу — злочин проти власності. [5,300]

Відповідно Закону України «Про власність» власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. [12]Відповідно до Конституції України від імені українського народу права власника на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси України здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином, суб’єктами права власності виступають — держава, юридичні та фізичні особи. Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб’єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх прав державою. Тому кримінальне законодавство також охороняє всі форми власності, що існують в Україні. [2,13]

У кримінальному праві як правило предметом злочинів проти

власності називають майно, право на майно та дії майнового

характеру. Чинний КК України предметом грабежу (ст. 186) встановлює майно.

Разом із тим необхідно відзначити, що поняття майна, що дається у цивільному праві, відрізняється від поняття майна в кримінальному праві. Майном, згідно зі ст. 190 Цивільного кодексу України, як особливим об’єктом вважаються: окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. [13,190]

Проте, у кримінальному законодавстві термін «майно» зазвичай вживається у більш вузькому значенні – як предмети матеріального світу, а майнові права позначаються поняттям «право на майно» і розглядаються як самостійні предмети злочинних посягань. Пленум Верховного Суду України в п. 2 своєї постанови від 25.12.1992 р. № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» роз’яснив, що предметом посягань проти приватної власності громадян є майно, належне громадянам: жилі будинки, квартири, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а тако інше майно споживчого і виробничого призначення. [10]

Отже, у кримінальному праві під майном, як предметом злочинів проти власності, передбачених розділом VI КК України, розуміється сукупність речей (включаючи гроші й цінні папери), які характеризуються спеціальними ознаками фізичного, економічного (або соціального) і юридичного характеру:

1) юридична ознака – право на майно належить певному власнику або особі, якій воно на законній підставі ввірене, знаходиться у її веденні чи під її охороною, причому для винного майно є чужим;

2) економічна ознака – майно має становити певну матеріальну цінність, мати певну вартість (іноді цю ознаку називають соціальною, оскільки вона означає, що в майно вкладена праця людини, а цінність, вартість майна якраз і вимірюється цією працею);

3) фізична ознака – це предмети, речі, які можна вилучити,привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо. [20,400]

Отже, предметом грабежу (ст. 186 КК)є майно.

Згідно з ч. 3 ст. 181 ЦК України, рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість), згідно з ч. 1 ст. 181 ЦК України, належать земляні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земляній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. [13,181]

Особливий характер володіння нерухомістю, пише І. А. Клепицький, проявляється у тому, що власник не може забрати річ із собою, як і несумлінний набувач. Особа, що неправомірно захопила нерухомість, залишається «прикутою» до місця правопорушення. Якщо вона сховається, то тим самим припинить свої неправомірні дії. Стосовно нерухомих речей можна

говорити скоріше про придбані права на нерухому річ. Неправомірне придбання нерухомості можливе у результаті обернення чужого майна на користь винного або другої особи тільки шляхом «придбання» (тобто оформлення) права на нерухому річ.

Як вказував І. Я. Фойницький, тільки рухома річ може бути вилучена і пересунена з місця на місце, тобто викрадена.

Таким чином, можна стверджувати, що нерухомість не є предметом крадіжки і грабежу, оскільки захоплення нерухомого майна (наприклад, квартири, землі) не свідчить про її викрадення у потерпілого.

Слід зазначити, що в КК ФРН, Швейцарії, Іспанії, Польщі, Грузії та інших країн прямо вказується на можливість крадіжки або грабежу тільки рухомого майна.

Отже, предметом грабежу, як злочину проти власності, є чуже рухоме майно.

Права на майно та дії майнового характеру, які становлять предмет злочинів проти власності, до предмета викрадення не належать.

Слід сказати, що для грабежу характерна та обставина, що винний не володіє жодними правомочностями зі збереження, розпорядження, керування, або доставки майна. На відміну від розтрати, привласнення і заволодіння майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ст. 191 КК), характерною ознакою грабежу є те, що майно, яким заволодівають, не знаходиться у правомірному володінні або віданні винного.

Об’єктивна сторона грабежу

З об’єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна.

Відкритим. визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке здійснюється посягання, очевидці. Однак до таких осіб не можуть бути віднесені співучасники грабіжника, а також інші особи, в силу певних зв’язків чи стосунків з якими винний розраховує на потурання з їхнього боку (не очікує будь-якої протидії вчинюваному ним діянню). [7, c. 520].

Відкритим вважається і таке викрадення, яке було помічене сторонніми особами і цю обставину злочинець не тільки усвідомлював, але й нехтував нею. При вчиненні грабежу винний діє відкрито, зухвало і свідомо нехтує присутністю власника майна або особи, яка володіє майном чи охороняє його, або сторонніх осіб. [9,631]

З об’єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі:

1) відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж);

2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж). [8,541]

При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не здійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканість), а обмежується прикладенням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення майна. Типовим проявом простого грабежу є так званий «ривок», коди грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно (вихоплює із рук сумку, зриває з голови шапку тощо).

При насильницькому грабежі винний не тільки прикладає певні зусилля для того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще і вдається до насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб. При цьому насильство застосовується як засіб протиправного вилучення або утримання такого майна. [20,318]

У разі, коли винний вже отримав можливість розпорядитися, користуватися протиправно вилученим майном і застосовує насильство лише з метою звільнення від затримання, його дії не можуть визнаватися насильницьким грабежем. Залежно від способу вилучення майна вони можуть розцінюватися як крадіжка або простий грабіж. Застосування ж насильства у такому випадку утворює окремий злочин проти особи й повинно отримати самостійну правову оцінку залежно від характеру насильства і заподіяної потерпілому фізичної шкоди. [22,118]

Застосування в процесі відкритого викрадення насильства істотним чином змінює правову сутність грабежу: за таких обставин обов’язковим додатковим об’єктом злочину виступає особа потерпілого, до якої було застосовано насильство (її психічна і фізична недоторканість). [16,420]

Грабіж визнається закінченим з моменту заволодіння майном. Слід сказати, що на думку В. А. Владимирова, викрадення має визнаватися закінченим за умови, що чуже майно не тільки вилучене з володіння потерпілого, але й перейшло у фізичне володіння викрадача (об’єктивна ознака), який вважає свої дії завершеними, і в силу чого набув підстави вважати себе єдиновладним власником викраденого, що перейшло у його руки (суб’єктивна ознака). Дійсно, саме по собі вилучення майна під час викрадення тільки формально позбавляє власника майна і ще не свідчить про вчинене викрадення. Тому процес переміщення майна можна вважати закінченим лише тоді, коли злочинець не тільки вилучив майно із чужого володіння, але й сам став ним володіти на власний розсуд (утримувати, користуватися, витрачати тощо).

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, не дивлячись на це, продовжені винною особою з метою заволодіти майном або його утримати, кваліфікуються як грабіж. А коли винний застосував насильство чи висловлював погрози його застосувати, його дії кваліфікуються як грабіж чи розбій залежно від характеру насильства чи погроз. [3,570]

Дії, розпочаті як таємне розкрадання чужого майна, а закінчені у присутності сторонніх осіб, кваліфікуються як грабіж, оскільки винна особа в такому випадку розуміє і усвідомлює, що вона викрита, але від завершення злочину не відмовилася. Таке переростання крадіжки в грабіж можливе лише до моменту закінчення крадіжки. Тому коли винний закінчив крадіжку, відійшов з місця вчинення злочину і мав можливість використати викрадене майно або розпорядитись ним, крадіжка уже не може перерости в грабіж.

Якщо винний помиляється і вважає, що його бачать, а фактично його дії не були помічені, він відповідає за грабіж; якщо ж ситуація зворотна — особа вважає, що його ніхто не бачить, але насправді за ним стежать, то вчинене вважається крадіжкою. Грабіж матиме місце і в тому випадку, якщо викрадення, почате таємно, переросло у відкрите (наприклад, при вчиненні винним крадіжки несподівано з’явився сторож, але винний ігнорує це, і, схопивши викрадене, тікає).

Дії винного не можуть бути кваліфіковані як грабіж, якщо не доведено, що він мав умисел відкрито викрасти чуже майно[16,489]

Суспільна небезпека грабежу, як і інших корисливих злочинів проти власності, значною мірою визначається характером злочинних наслідків цих діянь, що складаються в тому, що в результаті їх вчинення, державна чи громадська організація або громадянин втрачають можливість володіти, користуватися і розпоряджатися викраденим майном.

Отже, безпосереднім наслідком грабежу є матеріальний збиток, а разом з тим і неправомірне збагачення грабіжника за рахунок присвоєння викраденого.

Матеріальна шкода, яка заподіюється грабунком, — це завжди реальний майновий збиток, що виражається у зменшенні наявного майна. [18,319]

Особливістю грабежу є те, що він належить до числа злочинів з матеріальним складом, вважається закінченим за умови заподіяння реальних збитків об’єкту посягання. Такий реальний збиток майновим інтересам потерпілого заподіюється перш за все тим, що він позбавляється фактичної, реальної можливості використовувати належне йому майно, розпоряджатися ним відповідно до його цільового призначення. [23,663]

При аналізі об’єктивної сторони грабежу необхідне встановлення причинного зв’язку між дією і що наступили злочинним результатом.

2. Суб’єкт і суб’єктивна сторона грабежу

Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності — вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину. Якщо ж винний ставить своєю метою відкрито заволодіти майном, яке, на його думку, є його власним, то вчинене ним не можна розглядати як грабіж. [14,332]

Корисливий мотив при вчиненні цього злочину проти власності полягає в прагненні винного протиправно обернути чуже чи нічийне майно на свою чи іншої особи користь. В результаті протиправного вилучення чи заволодіння чужим майном або обернення на свою користь нічийного майна винний або інші особи одержують фактичну можливість володіти, користуватися чи розпоряджатися таким майном як своїм власним, а власник цього майна такої можливості позбавляється. Протиправне вилучення чужого майна в рахунок повернення боргу не може визнаватися злочином проти власності, оскільки у таких випадках не заподіюється шкода об’єктові таких злочинів (праву власності). Не може розглядатися як злочин проти власності заволодіння майном, здійснене всупереч встановленого законом порядку, у випадку, коли винний вважав, що він має право на володіння, користування або розпорядження таким майном. [19,456]

Також не буде складу грабежу, коли винний відкрито вилучає чуже майно з метою лише тимчасово скористатися ним або з метою, наприклад, його знищення або пошкодження. В останньому випадку має місце інше злочин — умисне знищення або пошкодження чужого майна (ст. 194 ККУ). [1,194]

Оскільки корислива мета може не збігатися з реально настали злочинним результатом, можна зробити висновок, що якщо винному не вдалося фактично розпорядитися викраденим майном на свій розсуд, тобто досягти бажаного результату, ця обставина не змінює його правову оцінку.

Свідомість і воля людини утворюють нерозривну єдність, і відсутність одного з цих компонентів нормального психічного процесу виключає, як встановлює психологія та кримінальне право, вину і осудність особи, а разом з тим і кримінальну відповідальність його за будь-які вчинки. Єдність свідомості і волі, таким чином, необхідні умови виникнення, існування та реалізації умислу на вчинення грабежу.

Теорія кримінального права, крім генерального поділу умислу на основні його види — прямий і непрямий,-встановлює момент його виникнення в свідомості винного і тривалості проміжку часу, який минув між його формуванням і реалізацією в злочинному акті. Зокрема, за проведеними підставах розрізняються умисні злочини, що здійснюються з заздалегідь обдуманим умислом, нерідко з ретельним їх обмірковуванням і попередньою підготовкою, а також злочини з умислом, що виник раптово.

Умисел, що виник раптово, характерний для переважної більшості вивчених грабежів. Такі виявлені ознаки кримінології, як відсутність домовленості про скоєння злочину і розподілу ролей при вперше що здійснюється груповому злочині; незамаскірованість дій, безпосередньо передують злочину, а також і самого злочину; скоєння злочину в невідповідних умовах; вилучення малоцінних предметів дають підставу віднести значну частину грабежів групі

ненавмисним.

Чим вище ступінь умислу грабежу, тим, як правило, більша матеріальна шкода заподіюється цим злочином і тим вище його суспільна небезпека. [15,112]

Суб’єктом грабежу може бути фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 14-річного віку.

Не можуть визнаватися неосудними особи, які скоїли грабіж в стані алкогольного або наркотичного сп’яніння.

3. Ознаки кваліфікованого і особливо кваліфікованого складу злочину грабежу

Згідно з ч.2 ст.186 ККУ Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб,- карається позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років. [1, ст. 186 ККУ]

Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров’я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння). Такі насильницькі дії, вчинені в процесі грабежу, повністю охоплюються ч. 2 ст. 186 і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

При з’ясуванні питання, чи було насильство небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, необхідно виходити не лише з фактичних наслідків, а й з способу його вчинення. Наприклад, намагання зіштовхнути потерпілого з вагона потяга, що рухається, здушення шиї, спроба нанести удар важким предметом у життєво важливі органи, застосування електроструму, зброї тощо з метою заволодіння майном незалежно від того, заподіяна шкода здоров’ю потерпілого чи ні, повинні кваліфікуватися як розбій.(ст. 187).

Застосування до особи (власника майна, особи, у володінні чи під охороною якої воно перебуває, інших осіб) без й згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння чужим майном належить розглядати як насильство, і якщо воно не було не безпечним-для й життя або здоров’я, кваліфікувати такі дії за ч. 2 ст. 186.

Погроза застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, є психічним насильством, яке полягає у залякуванні потерпілого негайним застосуванням до нього такого фізичного насильства. Висловлюючи погрозу, грабіжник може конкретизувати зміст фізичного насильства (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи позбавлення волі тощо), а може і не робити цього. Оскільки характер погрози має суттєве значення для кваліфікації дій винного, з’ясування його у таких випадках є обов’язковим. Встановлюючи зміст погрози, слід враховувати всю сукупність об’єктивних і суб’єктивних обставин справи (час, місце, обстановку вчинення посягання, кількість осіб, які посягають, і потерпілих, предмет, яким погрожував винний, суб’єктивне сприйняття погрози потерпілим тощо). Якщо зміст неконкретизованої погрози встановлено не було і при цьому не доведено, що винний погрожував застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров’я потерпілого, вчинене слід розглядати як грабіж. [8, 587]

Погроза застосування насильства при вчиненні грабежу це психічний вплив на потерпілого з метою примусити його передати майно, або погодитися на вилучення майна, або ліквідувати протидію з боку сторонніх осіб під час заволодіння майном. Такий вплив повинен бути реальним і містити у собі небезпеку для потерпілого. Загроза може бути виражена словесно, жестикуляцією, демонстрацією будь-яких предметів для вчинення насильства. [9, 811]

Іншими кваліфікуючими грабіж ознаками є вчинення його повторно, за попередньою змовою групою осіб, у великих та особливо великих розмірах, організованою групою, а також поєднання грабежу з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище та завдання значної шкоди потерпілому.

Відповідно до п. 1 примітки до ст. 185 грабіж визнається вчиненим повторно, якщо він вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із цих злочинів: розбій (ст. 187) чи викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем (ст. 262).

Повторності не буде, якщо: на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за раніше вчинений злочин; судимість за раніше вчинений злочин знята з винного в порядку амністії чи помилування, погашена чи знята згідно зі ст. ст. 88 — 91; винна особа, хоча раніше і вчинила діяння, що містять ознаки злочинів, передбачених у п. 1 примітки до ст. 185, була звільнена від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

У випадку вчинення особою декількох злочинів, передбачених ст. ст. 185, 186, 189, 190 або 191, її дії за відсутності інших кваліфікуючих ознак слід кваліфікувати за частиною другою ст. ст. 185, 186, 189, 190 або частиною третьою ст. 191. Додатково кваліфікувати перший злочин ще і за частинами першими ст. ст. 185, 186, 189, 190 або ч. ч. 1.

чи 2 ст. 191 не потрібно.

Обтяжуючою обставиною грабежу закон називає вчинення цих злочинів з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

Житло — це житловий будинок чи житлове приміщення, які призначені для постійного (приватний будинок, квартира, кімната в будинку, квартирі чи гуртожитку), чи тимчасового (кімната в готелі, санаторії, казармі чи кубрику військовослужбовців, палата в лікарні чи іншому закладі охорони здоров’я, дачний чи садовий будинок, палатка, вагончик) проживання людей, а також ті їх складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкон, веранда, комара тощо).

Не можуть визнаватися житлом приміщення, не призначені і не пристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від житлових будівель погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення).

Судова практика визнає житлом купе провідника, каюту члена команди морського чи річкового судна, будівельний вагончик, збірний будинок та іншу тимчасову споруду, яка спеціально пристосована і використовується для тривалого проживання людей.

Інше приміщення — це різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні, будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей чи матеріальних цінностей (виробниче чи службове приміщення підприємства, установи, організації, гараж, інша будівля господарського призначення, яка відокремлена від житлових будівель, тощо).

Під сховищем слід розуміти частину території, відведену для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, яка обладнана огорожею або технічними засобами чи забезпечена іншою охороною, а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, сейфи і тому подібні сховища.

Судова практика не визнає сховищем неогороджену і таку, що не охороняється, площу території. Водночас не кожна територія, що охороняється, може бути визнана сховищем. Ним визнається лише територія, спеціально відведена для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей,

Проникнення — це вторгнення у житло, інше приміщення чи сховище з метою вчинення крадіжки, грабежу чи розбою. Воно може здійснюватися як таємно, так і відкрито, як з подоланням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, шляхом обману тощо, а також за допомогою різних знарядь, які дають змогу винній особі викрадати майно із житла, іншого приміщення чи сховища без входу до нього. Спосіб проникнення значення для кваліфікації не має. [10]

Згідно з п. 2 примітки до ст. 185, у ст. ст. 185, 186, 189 та 190 КК значна шкода визначається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому завдані збитки на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином, незважаючи на законодавче визначення поняття «значна шкода», ця ознака значною мірою залишається оціночною.

Відповідно до п. 3 примітки до ст. 185 у ст. ст. 185-191 вчиненим у великих розмірах визнається злочин, вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в. двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. Згідно з п. 4 примітки до ст. 185, у ст. ст. 185—187 та 189 — 191, вчиненим в особливо великих розмірах визнається злочин, вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб’єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин.

Організована група — це стійке об’єднання декількох осіб (трьох і більше суб’єктів злочину), які попередньо зорганізувалися для готування або вчинення злочинів. Ознаками організованої групи є: 1) наявність декількох осіб (трьох або більше); 2) попередня їх зорганізованість у спільне об’єднання для готування або вчинення двох чи більше злочинів; 3) стійкість такого об’єднання; 4) об’єднаність злочинів єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану; 5) обізнаність всіх учасників такої групи з цим планом. Організована група є більш небезпечним різновидом групи з попередньою змовою. Вона відрізняється від групи з попередньою змовою: 1) стійкістю (для групи з попередньою змовою ця ознака не є обов’язковою); 2) спрямованістю на вчинення двох або більше злочинів (група з попередньою змовою може бути створена і для вчинення одного злочину); 3) кількістю учасників — організована група складається з трьох і більше учасників, тоді як група з попередньою змовою — з двох і більше. [3,515]

4. Відмежування грабежу від суміжних складів злочину

Грабіж потрібно вміти відмежовувати від інших сумісних складів злочину.

Розбій тісно примикає до насильницького грабежу, що викликає необхідність розмежування цих складів злочинів.

Насильницький грабіж необхідно відмежовувати від розбою. Основними ознаками, за якими розрізняються ці злочини, є:

а) спосіб посягання (грабіж — це завжди відкрите посягання, а розбій може вчинюватись як відкрито, так і таємно);

б) характер фізичного й психічного насильства (при грабежі для досягнення своєї мети винний застосовує насильство, що не є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або погрозу такого насильства, при розбої -насильство, небезпечне для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або погрозу таким насильством);

в) момент закінчення (грабіж за своєю конструкцією є злочином з матеріальним складом і вважається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним, тоді як склад розбою сконструйований як усічений і розбій вважається закінченим з моменту нападу незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном). [18,212]

При розмежуванні розбою і грабежу слід враховувати спосіб дій винного. Так, насильство з метою заволодіння майном, сполучене із застосуванням зброї, завжди повинно розглядатися як розбій, незалежно від характеру наслідків, що наступили.

Розкрадання визнається відкритими тоді, коли воно вчиняється у присутності малолітніх, старших за 5-6-літній вік, оскільки, як свідчить практика, особи в такому віці вже розуміють суспільну сутність розкрадання.

Інколи розкрадання починається таємно, а потім викривається і стає відкритим. Кваліфікація злочину в таких випадках залежить під того, як діяла винна особа потім.

Якщо винного викрито і він припинив викрадення, то його дії кваліфікуються як замах на крадіжку за ст. 15 і відповідною частиною ст. 185 КК.

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, не дивлячись на це, продовжені винною особою з метою заволодіти майном або його утримати, кваліфікуються як грабіж. А коли винний застосував насильство чи висловлював погрози його застосувати, його дії кваліфікуються як грабіж чи розбій залежно від характеру насильства чи погроз [10]

Дії, розпочаті як таємне розкрадання чужого майна, а закінчені у присутності сторонніх осіб, кваліфікуються як грабіж, оскільки винна особа в якому випадку розуміє і усвідомлює, що вона викрита, але від закінчення злочину не відмовилася. Таке переростання крадіжки її грабіж можливе лише до моменту закінчення крадіжки. Тому коли винний закінчив крадіжку, відійшов з місця вчинення злочину і мав можливість використати викрадене майно або розпорядитись ним, крадіжка уже не може перерости у грабіж.

Дії винного не можуть бути кваліфіковані як грабіж, якщо не доведено, що він мав умисел відкрито викрасти чуже майно.

Важливою ознакою грабежу є насильство, яке застосовує винний з метою заволодіти майном чи утримати його. Застосоване під час грабежу насильство може бути як фізичним, так і психічним: удари, побої, заподіяння легких тілесних ушкоджень без розладу здоров’я, зв’язування, позбавлення волі тощо або погроза застосувати таке насильство. Насильство під час грабежу характерне тим, що воно не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого.

Оскільки фізичне насильство є способом вчинення злочину, то заподіяння потерпілому побоїв, легких тілесних ушкоджень без розладу здоров’я охоплюється диспозицією статті про відповідальність за грабіж і додаткової кваліфікації не потребує.

Насильство під час грабежу застосовується з метою заволодіти майном чи мати доступ до нього або утримати майно.

Якщо винний застосовує насильство з метою звільнитися від затримання, припинивши розкрадання, тобто покинувши майно, речі, гроші, то таке насильство не може бути підставою для кваліфікації його як грабежу за ч 2 ст. 186 КК. Залежно від способу розкрадання (таємно чи відкрито) дії винного у такому випадку кваліфікуються як крадіжка чи грабіж (ненасильницький). Заподіяння при цьому певної шкоди здоров’ю потерпілого утворює окремий злочин проти особи і кваліфікується за сукупністю злочинів.

Не утворює насильницького грабежу (ч. 2 ст. 186 КК) розкрадання способом «хапка» (хапання), оскільки винний у нікому випадку застосовує не насильство, а розраховує на несподіваність і раптовість своїх дій.

Крадіжка відрізняється від грабежу (ст.185 КК), у першу чергу за ознакою таємності викрадення чужого майна.

Таємно — значить непомітно:

1) для власника, володаря або охоронця — в їх відсутність, чи І в їх присутності, але коли вони не помічають чи не усвідомлюють факту розкрадання (в силу різних особливих обставин);

2) для третіх осіб (сторонніх), які не помічають викрадення або не усвідомлюють сутності того, що відбувається;

3) розкрадання визнається таємним і тоді, коли воно спостерігається й усвідомлюється співучасниками та особами, причетними до цього злочину. [7,712]

При відмежуванні крадіжки від грабежу, як зазначив Пленум Верховного Суду України, належить виходити із направленості умислу винної особи і даних про те, чи усвідомлювали потерпілі або інші особи характер вчинюваних винним дій. У зв’язку з цим розкрадання належить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно здійснюється у відсутності потерпілого чи інших осіб, але і тоді, коли воно відбувається в їх присутності за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для них, а також тоді, коли потерпілий чи інші особи не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна.

Вирішальним для відмежування таємного і відкритого розкрадання є суб’єктивний фактор — думка, міркування винної особи, її оцінка оцінки присутніми її дій.

Тому, якщо винний сумлінно помилявся, вважав, що чинене ним або ніхто не спостерігав, або ті, хто спостерігають його дії, не розуміють того, що дійсно відбувається, тобто не усвідомлюють факту розкрадання, то воно визнається таємним навіть тоді, коли дії винного хтось спостерігав і розумів, що чиниться викрадення.

І навпаки, якщо злочинних дій ніхто не бачив, але винний через якісь особливі обставини вважав, що їх хтось спостерігає, тобто розумів, що він чинить викрадення в присутності сторонніх, яких він не знає і не знає їх оцінки його дій, то в таких випадках розкрадання визнається відкритим.

Висновки

На підставі проведеного аналізу можна зробити наступні висновки. Злочини проти власності й боротьба з ними перетворилися в одну із найбільш актуальних проблем сучасної юридичної практики.

Згідно Конституції України кожен має право володіти користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Спектр злочинів проти власності різноманітний, причому разом із старими, добре відомими і визначеними в правовій літературі і законодавстві явищами, виникають нові, що відображають специфіку сучасного рівня розвитку науки і економіки .

Грабіж як один з видів злочину проти власності відноситься до числа, по-перше, досить небезпечних, а по-друге, достатньо добре вивчених способів такого роду злочинів. На підтвердження цього можна навести той факт, що визначення грабежу в новому Кримінальному кодексі України (ст. 186 КК) практично не відрізняється від того формулювання, яке містилося в раніше діючому Кримінальному кодексі 1960 р.

Підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою обумовлюється тим, що грабіжник на відміну від злодія не приховує свого наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у володінні чи під охороною яких перебуває майно, і нехтуючи думкою очевидців.

Грабіж є злочином, який може зазіхати на два різнорідних об’єкта. З одного боку, безпосереднім об’єктом грабежу є чужа власність. Другий об’єкт грабежу присутня, якщо грабіж здійснюється з насильством над особистістю. При скоєнні грабежу з насильством , об’єктом злочину є не тільки власність, а й особа.

Виходячи із загального поняття розкрадання майна та враховуючи спосіб вчинення грабежу, можна дати повне визначення досліджуваного злочину: грабіж – це навмисне протиправне відкрите обернення винною особою чужого майна на свою або іншої особи користь із корисливих мотивів.

У теорії кримінального права і на практиці нині загальновизнаною є думка: крадіжка як і грабіж є закінченою тоді, коли винний не лише вилучив майно з місця, де йому належить знаходитись, а й має можливість розпоряджатися ним як своїм власним (використати, заховати, подарувати тощо).

Суб’єктом грабежу може бути осудна особа, яка досягла 14річного віку. Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності — вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.

Грабіж потрібно вміти відмежовувати від інших сумісних складів злочину. Таких як, наприклад, крадіжка і розбій.

В роботі були приведені критерії для проведення такого відмежування.

Наприклад, насильницький грабіж необхідно відмежовувати від розбою. Основними ознаками, за якими розрізняються ці злочини, є:

а) спосіб посягання (грабіж — це завжди відкрите посягання, а розбій може вчинюватись як відкрито, так і таємно);

б) характер фізичного й психічного насильства (при грабежі для досягнення своєї мети винний застосовує насильство, що не є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або погрозу такого насильства, при розбої -насильство, небезпечне для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або погрозу таким насильством);

в) момент закінчення (грабіж за своєю конструкцією є злочином з матеріальним складом і вважається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним, тоді як склад розбою сконструйований як усічений і розбій вважається закінченим з моменту нападу незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном).

Отже, в роботі був проаналізований склад злочину грабежу (ст.186 ККУ), виокремлені основні його знаки та критерії відмежування від суміжних складів злочину.

Список літератури

Кримінальний кодекс України—К.:Вид. Паливода А.В.,2009-164 с.

Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К., 1996. – 111 с.

Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. — К., Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001- 656с.

Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер, 2003. – 496 с.

Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Мельника, В.А.Клименка. – Київ: Юридична думка, 2004. – 656 с.

Кримінальне право України. Особлива частина / За редакцією М.І.Бажанова та ін. – Харків. Юрінком Інтер – Право, 2001.-400с.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, А.С.К., 2001.- 1104 с.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. – К.: «Форум», 2004., у 2-х ч. – Ч.2. – 984 с.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (2-е вид., перероб. та доп.) /За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – К.: Дакор, 2008. – 1428 с.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.

Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Особлива: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 544 с

Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р.

Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40–44.

Кримінальне право України. Особлива частина : підруч/ для студ. вузів / [кол. авт. За ред. М. І., Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація] – К.–Х. : Юрінком Інтер – Право, 2001. –494 с.

Матышевский П. С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления / Матышевский П. С. – К. : Юринком, 1996. – 240 с

Коржанський М. И. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник. Видання 2-ге-К.: Атіка. 2002. — 640 c.

Кундеус В. Г. Об’єктивні ознаки викрадення майна у злочинах проти власності

Кримінальне право України: особлива частина. Підручник. За заг.ред. Стрельцова Є.Л., Кармазін Ю.А., Доброход І.С., Бабій А.П.-Х.:Одиссей,2009,-496 с.

Хавронюк M.I. Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України. — К.: НУВС 2004. – 640с.

Кримінальне право України: особлива частина: [підруч. для студ. вищ. навч. закл.] / [Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, С.Б.Гавриш та ін.]; М-во освіти і науки України. — 3-є вид., перероб. і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — 622 с.

Кримінальне право України. Особлива частина: тести. / Л.П.Брич, О.К.Марін, В.О.Навроцький. — Львів: Львів. держ. ун-т внутр. справ, 2008. — 283 с.

Кримінальне право України. Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник/ За заг. ред. В. М. Стратонова; Мін-во освіти і науки України, Херсонський державний ун-т. — К.: Істина, 2007. — 385 с.

Кримінальне право України: Особлива частина: Курс лекцій/ В’ячеслав Навроцький,. — К.: Знання, 2000. — 771 с.

Шульга А. М., Павликівський В. І Кримінальне право України: основні питання та відповіді: Посіб. для підгот. до іспитів з навч. дисципліни «Кримінальне право України» (частини Загальна та Особлива) — Х. : ПП «Берека-Нова», 2006. — 304с.

Предыдущий:

Следующий: